Пожити у Римі
Пожити у Римі. Хоч трохи. Хоч кілька днів
І написати елегії. Про нас із тобою.
Мрія романтика. Так, лежачи в лісі на дні,
Навзнак, вгадують небо крізь хвою.
Там і колись один німець* дістав наказ
Бути у Вічному Місті, де на поета чекають
Звуки, слова, рядки. Але нас,
Тут і тепер, не туди посилають.
Наша бідність давно нецікава. А ми — й поготів.
Незалежна колонія, дозволена при похміллі
Напівп’яним сусідом. І скільки б хотів —
Не твоє тут весілля.
Все не те: мова, влада, закони. Це гра „на ура”.
Форма — засіб обману: дрібне видають за велике.
Я пишу ці елегії, люба, супроти нутра,
Що заходиться криком.
Слабкість тіла — лиш слід від невтоленості бажань.
І смиренність очей — плівка поверх скімливого болю.
В цьому наше життя, завбільшки із невроз. А межа —
Це вже там, де не треба боротися із собою.
1996
*Й.-В. Ґете, автор «Римських елегій».
Бунчук Б. Чернівецькі елегії : поезія / Борис Бунчук. — Київ : ВЦ «Академія», 2019. — С. 7.
ISBN 978-966-580-579-3